Як хтось сказав, у нас відбулася «пролетаризація» служіння. І це стосується не тільки освіченості, але й загальної культури людей, які стоять за кафедрою. Об’єктивні причини почали процес пролетаризації ще під час СРСР. Відсутність богословських шкіл і відповідно неможливість богословської освіти, надзвичайно складний процес здобуття світської вищої освіти для християн призвели до того, що в церкві виявилося дуже мало освічених людей загалом та ще менше освічених служителів зокрема.
Такий стан призвів до спотвореного сприйняття освіти як чогось незначного, неважливого і навіть шкідливого. Навіщо служителю вчитися, якщо Святий Дух навчить його усього необхідного? Сенс цього тексту Писання вирвали з контексту, якось забуваючи про те, що ця обіцянка стосувалася тільки екстремальних ситуацій і гонінь, коли ув’язнених християн поведуть на допит.
Таким чином, замість освічених лідерів та служителів, з’явився своєрідний «духовний пролетаріат», який не тільки сам не мав освіти, але й перешкоджав навчанню. Освічених людей сприймали як загрозу для своєї влади та впливу на не досить освічених людей у церкві. Процес відторгнення освіти виявився і самоствердним, і самовідтворювальним. Наслідки такого ставлення ми відчуваємо й сьогодні.
Із розпадом СРСР християни отримали доступ до вищої світської освіти, а також до перших спроб богословської освіти в Україні та повноцінної богословської освіти за кордоном. Засновувалися богословські школи і молоді християни повною мірою почали користуватися новими можливостями. Однак, на жаль, ці зміни недостатньо торкнулися лідерів та служителів церкви, «пролетарський» погляд на служіння залишився впливовим у церкві й особливо в її бюрократичних структурах.
Той самий підхід вплинув і на місіонерську діяльність, маючи на увазі, що ґрунтовна освіта для місіонера не важлива. Таким чином залишились непоміченими швидкі процеси урбанізації на пострадянському просторі, коли не можна було стримувати селян рабами у колгоспах. Лунали заклики відправляти випускників семінарій у села, що було і проблематичним, і недоцільним, враховуючи швидкий відтік молоді з сільської місцевості.
Зневажливе ставлення до освіти призвело до неспроможності вести діалог із молоддю та сектантського підходу до світської культури, її викликів та потреб, унеможливлюючи внутрішню місію серед своєї інтелігенції та лідерів у науці й культурі.
Що стосується богословської освіти, її головне завдання вбачали в тому, щоб служити церкві, бути її інструментом для наповнення кафедр і недільних шкіл освіченими людьми. І це завдання є важливим, і такий напрямок приніс свої плоди. Але з часом стало зрозуміло, що багато освічених випускників просто не були затребувані у «пролетарських» церквах, де традиційність підходів та понять визначала ортодоксальність. Такий стан передбачає не менш важливе завдання — визначити, сформувати та сфокусувати богословську освіту як місію і, перш за все, як внутрішню місію.
Тобто необхідно зрозуміти та будувати богословську освіту як місію серед культури своєї країни, яка стосується як язичників, так і «культурних» християн, для яких християнство є не більше ніж ще один вимір їхньої культури, прив’язаної до історичних реалій їхньої країни, а не фундаментальною парадигмою, яка визначає їхні погляди і вчинки.
Таке визначення богословської освіти як місії включає також і місію в інші країни. Такий підхід буде важливим просто тому, що цінність освіти постійно зростає і в Африці, і в Південній Азії. За останні 25 років кількість дітей, які відвідують школу в Африці, зросла від 50% до 78%, у Південній Азії за цей же період від 75% до 94%. Це означає, що відбувається наповнення і вищих рівнів — коледжів та університетів. Все більша кількість молоді у світі розуміє, що краща освіта означає більше можливостей для роботи, служіння, а також кращий рівень життя.
Тому місія без серйозної богословської освіти — це практично антимісія, яка підриває сам сенс місії як можливості створювати точки дотику з культурою, налагодження осмисленого діалогу з цією цивілізацією та її кращими представниками, можливість проповіді Євангелія в контексті та термінами, зрозумілими для сучасної й особливо молодої людини.
Така потреба у богословській освіті як місії стала зрозумілою вже на початку третього століття. Відповіддю стало бажання служителів (більшість яких була із освічених, аристократичних родин) організувати таку християнську школу в Кесарії. Завданням такої шкоди було підготувати людей не тільки богословськи освічених, але також розвинутих у культурному значенні слова. Тоді запросили Оригена, одного із найвидатніших богословів та філософів того часу, щоб він став професором і президентом такої школи.
Її завданням було підготувати християн до здорового суперництва з язичниками та юдеями у публічному просторі. Хоча зараз від Християнської школи Кесарії залишилися тільки невеликі руїни, вона мала довготривалий вплив, який позначився навіть на Візантійській церкві.
Ця школа стала прикладом того, як церква повинна вкладатися в освіту — в дієвий інструмент місії світу. Таке завдання особливо актуальне сьогодні, коли урбанізація, загальне зростання освіченості та розвиток цифрових технологій висувають особливі вимоги до християн загалом і особливо до християн-служителів. Щоб досягти молодих людей, місія повинна бути цифровою.
Церквам, якщо вони бажають залишатися адекватними у своєму місіонерському завданні, конче необхідно розуміти, що відбувається у світі, науці й культурі. Цього не уникнути, якщо церква бажає проголошувати Добру Звістку більш ефективно, уникаючи жаргону, суржику та церковних традицій, які незрозумілі звичайній людині й створюють враження невігластва та сектантства.
Ісус Христос не створив Свою церкву як оазис для нашої зручності і комфорту, але як місіонерську спільноту, яка відкрита та служить світові, яка шукає, як розчистити йому дорогу для прийняття Благої Звістки.
Київська богословська семінарія завжди відчувала необхідність освіти як місії й шукала можливості для контактів із освіченою молоддю, зі студентами вищих навчальних закладів, які належать до різних християнських традицій.
Останнім часом ці зусилля набули ще більш цілеспрямованого та систематичного вигляду. Тому наше завдання — розробити і сформувати бачення богословської освіти як місії у світі в його багатопланових та багатовимірних проявах. Голос семінарії та церкви повинен приваблювати кращих людей культури, науки й освіти нашої країни.