«Люди лихі правосуддя не розуміють, а шукаючі Господа все розуміють».
Приповісті 28:5

«…Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?»
Ів. 9:2
 

Як можуть люди настільки обманювати себе, щоб виправдовувати несправедливу війну, агресію, вбивство сотень і тисяч людей? Сподіваюся, вас теж непокоїть це питання. Наявність миттєвої глобальної комунікації через інтернет робить цей факт ще більш вражаючим. Хіба вони не можуть знайти інформацію з першоджерел? Хіба не можуть прямо запитати в українців, включно зі своїми численними родичами?

Біблійна відповідь, як завжди, вказує в саме серце. Люди вірять у те, в що ХОЧУТЬ вірити. Що ж виходить, росіяни не пасивні жертви пропаганди свого уряду? Вони вибирають – вірити йому? Абсолютно вірно. Бо слово Боже каже: «…за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували» (2 Тим. 4:3) і «Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомов язика лиходійного» (Приповісті 17:4). Люди завжди слухають і вірять вибірково, відповідно до бажання своїх сердець.

Які ж мотиви сердець спонукають росіян любити війну і схвалювати агресію, вбивство, насильство? Рекомендую чудову замітку про язичницькі елементи у світогляді росіян мого колеги Романа Біляшевича. Прочитати можна ТУТ.  Я ж хотів би додати кілька нюансів.

Гординю завжди визнавали найстрашнішим гріхом, який породжує інші види зла. Коли ж гордині вигадують релігійне підґрунтя, результат – наймерзенніший і руйнівний. Росія експлуатувала ці мотиви починаючи як мінімум з 15 століття, коли придворні «богослови» просували ідею Москви як «третього Риму». До речі: Третій Рим, Третій Рейх… Знайома тема? Та ж сама брехня, ті ж дії та результати.

Особливо після падіння Константинополя, Московія стала претендувати на наступність від Риму та Візантії. Мовляв, тепер ми – як Третій Рим, православне, унікально правильне царство у світі, будемо нести світло народам (читай: розширювати свою імперію). Нічого не нагадує сьогодні? Проблема безбожної спілки церкви з державою почалася не в Москві. Вона яскраво проявилася ще у 4-му столітті у Візантії. Язичницький імператор почав використовувати церкву для своїх політичних цілей, підкуповуючи її різними подарунками. Це розбещувало церкву, перетворюючи її на бізнес. Коли тіло перетворюється на бізнес, як це називається? Проституція. Коли ж Тіло Христове перетворюють на бізнес – це найогидніший духовний блуд, мати всій гидоті земній під назвою Вавилон. Біблія застерігає церкву від цього безбожного союзу з державою саме з цих причин: через його гидоту та її руйнівні результати.

У 1943 році Сталін використав той самий старий трюк. Союзники вимагали від нього дати свободу віруючим у СРСР, і КДБ створило маріонеткову РПЦ, готову виконувати поставлені партією завдання. Ось чому московські «патріархи» та інші «владики» за деякими винятками були і залишаються полковниками в рясах, які проповідують не царство Христа, а «русский мир». І більшості росіян це ПОДОБАЄТЬСЯ! Їм подобається ця пропаганда, бо вони хочуть пишатися своєю винятковістю, величчю тощо.

Ще одним важливим фактором цього бажаного самообману ‒ схильність грішної людини до осуду. Коли ми бачимо страждання, наше грішне серце схильне засуджувати мучеників, думаючи: «напевно, вони заслужили на це». Відомий приклад – реакція друзів Йова на його страждання. Коли юдеї побачили Ісуса на хресті, вони вирішили, що це не Месія, бо не праведники страждають, а грішники. Навіть апостоли спочатку так думали і тому спитали Христа про сліпого: «Хто згрішив…?»

Змішане з ненавистю прагнення засуджувати вкорінене в російському суспільстві. У поєднанні з національною гордістю, воно спонукає їх засуджувати Україну, засуджувати Захід, та й насправді засуджувати все неросійське. І коли, наприклад, українці страждають (навіть від рук самих росіян!), росіяни тлумачать це як доказ того, що українці на це заслуговують.

Більше того, ми всі схильні засуджувати. Тому, дивлячись новини про «конфлікти» в якихось далеких заморських країнах, ми всі можемо відчувати спокусу думати: «це їхній внутрішній конфлікт», або «не все так однозначно», «там заплутана історія, і не можна зробити висновок, що тільки одна сторона винна», «якщо цей народ страждає від війни, напевно, вони щось зле вчинили і заслужили на це». Хай збереже нас Господь від такого мислення та від російської пропаганди, яка його використовує.

Андрій Мурзін, заступник директора магістерської програми «Біблійна душеопіка»