Більшості українців вже стало за звичку шанувати День пам’яті Голодомору, зі скорботою запалюючи свічку в своїх вікнах і серцях. Та мало хто знає, що цей день пам’яті, як і сам ритуал, були встановлені за наполягання Джеймса Мейса. 22 квітня 1988 року завдяки його праці комісія з питання дослідження Голодомору в Україні представила свої висновки Конгресу США. Один із висновків був такий: Сталін і його оточення вчинили геноцид щодо українського народу у 1932-1933 роках. Власне таким чином США стали першою країною, яка визнала цей злочин геноцидом.
Сумно, що представники інших націй стають тією іскрою, яка намагається пробудити нашу національну пам’ять. Джеймс Мейс любив повторювати: «Ваші мертві вибрали мене». Наші мертві обирають інших, мабуть втомившись кликати своїх. Дякуймо Богові за тих, хто з любові до українців віддає своє життя для служіння правді. Від їхніх вогників справді стає тепліше й з’являється спрага знати ту частину історії України, від якої наша національна душа, збичована імперськими батогами та приспана їхніми ідеологіями, має схильність відвертатися. До речі, одна з перших книг про Голодомор, яка й має промовисту назву «Ваші мертві вибрали мене…», побачила світ завдяки труду Джеймса Мейса. Книга блискуче і ретельно пояснює як економічні, так і політичні причини голодомору. Так, спонукою Голодомору не була «спроба фізичного знищення кожного українця», підкреслює історик, метою геноциду «було знищення української нації як політичного фактору й суспільного організму».
Та ми потребуємо осмислення подій Голодомору не тільки в економічному, політичному та історичному ключі. На нас як християн лежить відповідальність осмислювати геноцид українського народу в богословському світлі. І якщо з боку православних і католиків лунають поодинокі голоси, що намагаються бодай якось зазирнути у пітьму того зла, серед євангельських християн ця тема замовчується. Причини такого мовчання ― предмет окремої болючої дискусії.
Як же ж пояснюють духовні причини Голодомору? Так, митрополит Львівський і Сокальський у свої короткі статті в переддень Дня пам’яті жертв Голодомору обережно називає причиною Голодомору «духовний катаклізм тих років». Наступні перелічені факти ― байдужість селян, з якою вони дивилися на винищення більшовиками українського духовенства й інтелігенції, а також паплюження молодиками-комсомольцями храмів і безчинства атеїстичної влади ― мабуть слід вважати цим катаклізмом. «Що повинен був вчинити Господь?» ― запитує далі митрополит. Господь відвертає від нас Своє лице і Його рука обважніла. Голодомор і Друга Світова війна виступають свідками цього. Та Господь чекав від нас покаяння (від кого і за що не вказується) і воно настає (коли і хто розкаюється також невідомо). Проте «Не питаймо у Господа, чому Він так жорстоко з нами поступив?», бо такі питання лунають з вуст «тих самих безбожників» (політичні спадкоємці комуністичної номенклатури?).
Дивно, але таке питання можна почути не тільки з вуст безбожників, а навіть з вуст, на той час, митрополита УПЦ МП Онуфрія (після надання Томосу обраний митрополит Епіфаній став єдиним канонічним Предстоятелем православних віруючих України, а решту українських ієрархів, що під Росією, толерують не як правлячих єпископів, а лише як титулярних). Онуфрій відверто заявляв в інтерв’ю Інтерфаксу, що то, мовляв, за гріхи українського народу Господь післав нам Голодомор. Ми отримали все по заслузі за нашу гординю (і ні пари з уст про більшовицьких посіпак ― чому б це?).
Неможливо знати усі відповіді на важкі питання щодо цієї трагедії. У чому не можна сумніватися ― так це у злочинах сталінського режиму, що спричинили Голодомор. А найкращою шаною загиблих від рук совєтських катів стануть такі наші дії, які більше не дозволять прийти до влади подібному злочинному режимові. Щодо пояснення Онуфрія й усіх тих, хто солідарний з ним у розумінні причини Голодомору, що тут скажеш? Звісно, український народ не праведніший за інші. Але й не грішніший. Повчальним для нас у цьому випадку стане служіння біблійних пророків. По-перше, пророчі слова до Ізраїлю у періоди його відступництва мали силу, бо проголошували його «святі Божі мужі». По-друге, докір у гріхах людей лунав тільки до моменту, коли пророчі застереження щодо якогось катаклізму здійснювалися. Після того, як лихо приходило (голод, війна чи полон), пророцтва про суд Божий змінювалися на слова плачу, утішання та на вістку надії про відновлення, у яких пророки ототожнювали себе зі страждальцями та покараними. Не важко переконатися, що ні першій, ні другій умові ті, що обвинувачують український народ, не сильно відповідають. Українське суспільство все ще чекає власних пророків, до яких варто дослуховуватися і які матимуть моральний авторитет і право сказати слово своєму народові. А ми будемо поглиблювати роздуми про події минулого і зберігати їх між собою. Але не як зверхні судді, а як справжні Христові послідовники: зі скорботою, смиренням і надією.
Віталій Маряш,
Академічний декан КБС