Серед християн побутують різні підходи щодо десятини: від тих, хто однозначно проти десятини як старозавітного встановлення, яке скасоване в новозавітну еру, до тих, хто однозначно підтримує продовження старозавітної практики. Чи є десятини засобом підтримки пасторів, як десятини підтримували служіння левитів? Чи можна стверджувати, що десятини Аврама і Якова, які давалися до того, як був даний закон Мойсея, вважаються підставою для універсальної практики віруючих всіх часів, включно з церквою? Чи підтримує Новий Завіт практику десятини? Десятина ‒ це десята частина доходу, яка жертвується на релігійні потреби.

Питання дотримання християнами заповіді десятини пов'язане з питанням про роль Старого Завіту і закону Мойсея в новозавітну еру.
 
1) На думку Гері Норта, помісна община є еквівалентом старозавітного священства, так що бути частиною «царства священиків» містить плату члена цієї спільноти. Отже, не давати десятину ‒ значить обкрадати Бога (Мал. 3:8-12). Прихильники десятини вказують на те, що десятина практикувалася Аврамом і Яковом до встановлення Мойсеєвого закону, а також Ісус і послання до Євреїв 7 підтримують цю практику. Хоча десятина не повинна практикуватися як законництво.
 
2) Інші вважають, що десятина не є новозавітною практикою та підкреслюють важливий герменевтичний принцип. Розповіді про Аврама і Якова повинні сприйматися як опис, а не припис. Через те, що в самому Старому Завіті обсяг пожертв залишається не до кінця зрозумілим, а в Новому Завіті весь закон виконаний у Христі, християни звільнені від цієї заповіді. Пастори сучасних церков ‒ це не священики та левіти, які служили в храмі 2-3 тижні на рік. Левитська десятина не була заробітною платою ‒ це була спадщина левитів, які не отримали в спадок землю, як інші племена Ізраїля. Більш того, всі віруючі в Христа названі «царственим священством», а не тільки пресвітери церкви (1 Пет. 2:9). Спадщина пресвітерів церкви ‒ це спасіння, як і у всіх християн (Дії. 20:32). Та й храм Старого Завіту заміщений Христом і віруючими в Новому Завіті (Ін. 2: 20-21; 1 Кор. 3:16; Об'явл. 21:22).
 
Щоб розібратися в цих протилежних поглядах, потрібно детально вивчити ключові тексти Біблії на цю тему. 
 
Аврам. Вперше десятина зустрічається в історії про Аврама, який віддав десяту частину військових трофеїв Мелхиседеку (Бут. 14:18-24). Однак в цій історії йдеться, що Аврам віддав 100% трофеїв по обітниці, даній Богу, і тільки 10% з яких ‒ Мелхиседеку (порів. Євр. 7:4). Якщо ж порівняти припис Мойсея про пожертви з військової здобичі, який було дано після смерті патріарха, то він в 50 разів менший того, що віддав Аврам (порів. Числ. 31:28-29). При цьому Аврам не отримував наказу від Бога принести десятину і не робив цього в подальшому, наскільки можна судити з тексту.
 
Яків. Другий раз, коли десятина згадується до Мойсеєвого закону, зустрічається в обіцянці Якова віддати Богу десяту частину в разі благословенного повернення додому (Бут. 28:13-22). Однак прагнення Якова дати десятину, ймовірно, було пов'язане з його страхом і спробою «домовитися» або «підкупити» Бога, ніж як щира подяка віруючого. Протягом 20-річної праці у Лавана Яків не давав десятин. Можна зробити висновок, що Яків пообіцяв одноразову десятину з усього зиску після свого повернення, а не як постійну пожертву. І про те, що Яків виконав свою обітницю, книга Буття не згадує.
 
Закон Мойсея. У Мойсеєвій постанові вказується, що десятини відділялися для левитів, які служать при храмі, і для нужденних в Ізраїльському суспільстві. На відміну від разових десятин Аврама та Якова, ці десятини були систематичними й обов'язковими. Від всіх ізраїльтян очікувалися три основні десятини: (1) щорічна десятина від плодів землі та дерев левитам, у яких не було іншого доходу (Лев. 27:30-33; Чис. 18:20-25); (2) святкова десятина, яку ділили всі ізраїльтяни разом з левитами (Повт. 12:17-19; 14:22-27); і (3) благодійна десятина кожен третій рік для левитів, іноземців, бідних і вдів (Повт. 14:28-29;26:12). Крім цих десятин, була ще десятина з худоби (Лев. 17:32) і священицька десятина (десята частина, яка давалася з левитської десятини священикам Чис. 18:26-28). Виходить, що від ізраїльтян очікувалося більше звичайних 10%. Залишається перелік запитань: скільки ж повинен був давати ізраїльтянин в такому випадку? 10, 20 чи 23.3 відсотки? При цьому про десятину на монетарний дохід або будь-який інший в цих постановах не сказано.
 
Малахія. У книзі Малахії 3:8-12 Бог закликає Ізраїль принести десятини і приношення для підтримки Божого дому, та, таким чином, випробувати Божі благословення через дощ, позбавлення від шкідників і багатий врожай винограду. Цей текст стосується безпосередньо Ізраїлю, який виявляв невірність, скептицизм і байдужість. Бог пропонує їм випробувати Його в цій справі. Але немає екзегетичних підстав вважати, що це універсальне твердження, яке закликає віруючих випробовувати Бога для отримання доходу. Слова Бога звучать, скоріше, як поблажливість до невіруючих, ніж як заповідь віруючим.
 
Юдейські джерела. У міжзавітній період є свідчення, які підтверджують наявність декількох десятин, хоча й мають відмінності щодо їх кількості (Товит 1:6-8;І. Флавій, Іудейські старожитності 4.8.22). Отже, за часів Ісуса в Ізраїлі не було єдиної десятини. Так як десятина віддавалася від плодів землі, в новозавітні часи ремісники, рибалки, торговці й юдеї, які проживали в діаспорі, не платили десятини. Більш того, священики і бідняки (що не володіли землею і худобою) були звільнені від сплати десятини.
 
Новий Завіт. Три новозавітних тексти згадують десятину: Мт.23:23 (порів. Лк. 11:42); Лк. 18:9-14; Євр. 7:1-10. Ісус не засудив і не скасував десятину фарисея, але вказав на невірні мотиви і ставлення в дотриманні закону про десятини. В Євреїв 7 десятина згадується для ілюстрації переваги Мелхиседека над Аврамом, а не для затвердження практики принесення десятини в Новому Завіті. Хоча в цих текстах згадується десятина, вона не є прямим об'єктом обговорення, а також в них немає веління давати десятину, як це було в Старому Завіті.
Хоча питання пожертв для християн не повинно ґрунтуватися на старозавітній практиці десятин, принцип пожертв залишається, як вчить Павло в 1 Кор. 16:2. В 2 Кор. 8-9 апостол дає деякі принципи для пожертв в новому завіті, які засновані на благодаті. Один з цих принципів ‒ стосунки з Богом і людьми: «... вони віддали себе перш Господеві та нам із волі Божої» (2 Кор. 8:5). Інший принцип: щедрість давання підтверджує справжність любові до Бога (2 Кор. 8:8). Мотивом для пожертв повинен бути той факт, що Христос віддав Себе (2 Кор. 8:9). А значить любов є основним мотивом пожертв для християн (порів. 1 Кор. 13:3).
 
Чим же керуватися при визначенні розміру своєї пожертви?
 
- Прихильність серця (Вих. 25:1; 2 Кор. 9:7). Павло визначає обсяг пожертву не 10% доходу, а станом серця.
- Пропорційна пожертва (Втор. 16:16-17; 2 Кор. 8:3, 12, 13-14;). Достаток визначає відсоток пожертв. Очевидно, що пожертва в 10% з 100.000 доходу буде не так суттєво відчуватися як 20.000 доходу. Той хто більше заробляє повинен і жертвувати більший відсоток.
- Бюджетоутворюючі пожертви (1 Кор. 9:1-14; 1 Тим. 5:17). Церква зобов'язана підтримувати життя і служіння пасторів, а також бідних в своїй громаді. Виходячи із закладених в бюджеті церкви коштів на ці потреби, кожен може визначити свою частину. Хоча пожертви понад бюджет дуже похвальні та вітаються. Наявність ясного й прозорого церковного бюджету допоможе пресвітерам у плануванні та розвитку служінь, а також членам церкви в розумінні своєї частини в цьому бюджетному плані.
- Розсудливість пожертв (2 Кор. 8:2-3, 13; Фил. 4: 17-18). Жертвуй щедро, але не на шкоду власних потреб, щоб потім залежати від допомоги інших.
 
д-р Едуард Борисов
директор магістерської програми "Біблійні та богословські дослідення" 
Талботська школа богослов'я - Київська філія